180 років з часу виходу у світ першого «Кобзаря»

                      180 років з часу виходу у світ першого «Кобзаря».

   Писати вірші Тарас Шевченко почав ще кріпаком, за його свідченням, у 1837 році і через рік, коли він вже став вільною людиною та був зарахований студентом до Петербурзької академії мистецтв, про його пристрасть до поезії стало відомо поету Євгену Гребінці.
Перше видання віршів Тараса Шевченка вийшло проти його волі. Друг поета Михайло Лазаревський згадував: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду».
В кінці 1839 року Є. Гребінка познайомив Шевченка зі своїм приятелем відставним штаб-ротмістром, полтавським поміщиком Петром Івановичем Мартосом, небайдужою до літератури людиною. За рекомендацією Гребінки він замовив у Шевченка ,молодого, але вже відомого в Петербурзі художника, свій акварельний портрет. Під час одного із сеансів, коли йому довелось позувати у квартирі художника, той відлучився на хвилинку, і Мартос побачив на підлозі якісь аркуші паперу. Він їх підняв – це виявилися рукописи з Тарасовими віршами. Мартос був вражений прочитаним.
"Знаєте автора?" — запитав, у художника, коли той повернувся. Тарас знітився: "Так, — і додав — Знаю, бо це я". Витягнув із-під ліжка коробку, у якій тримав увесь поетичний доробок. Коли Мартос простяг руку до купки паперів, Шевченко притис їх до грудей. "Прочитаю й неодмінно поверну", — запевнив його Петро Іванович.
Віддаючи вірші, Тарас Шевченко попросив: "Нікому не показуйте". Мартос побожився, що не буде. А сам подався до Євгена Гребінки — найавторитетнішого поета в українській громаді тодішнього Петербурга.Гребінка вже знав твори Шевченка – готував добірку для збірника "Ластівка". Разом вирішили впорядкувати рукопис і видати книжкою.
  Згодом Мартос згадував: "Багато праці коштувало мені умовити Шевченка. Нарешті він погодився, і я 1840 року надрукував "Кобзаря". Перше видання творів письменника вийшло 26 квітня в приватному видавництві в Санкт-Петербурзі.
Тарас Шевченко зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських. Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. І з поваги до цих народних співців поет назвав збірник своїх творів «Кобзар». І з виходу збірки й самого Шевченка почали називати Кобзарем, навіть він сам писав про себе як про «безталанного старого кобзаря». Згодом деякі з повістей Шевченко підписував – Кобзар Дармограй.До цього першого видання «Кобзаря» ввійшло вісім поезій: "Думи мої, думи мої…", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка" ("Нащо мені чорні брови…"), "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч".
  Зворот першого аркуша книжки прикрасили офортом "Кобзар із поводирем". Книгу надрукували тиражем 1 000 примірників, які мали 115 сторінок тексту, але більшість з них, після втручання цензора, були вилучені і знищені ще до початку продажу, та близько десяти, які Тарас Шевченко подарував друзям — лишились. Нині єдиний відомий примірник, що має 115 сторінок тексту, який належав Тарасу Шевченку і був вилучений у нього під час першого арешту, зберігається у Санкт-Петербурзі (Росія), а решта книжок мають 114 сторінок.
  Зі всіх прижиттєвих видань творів перший «Кобзар» мав найпривабливіший вигляд: зручний формат, чіткий шрифт і був надрукуваний на якісному цигарковому папері з офортом на початку книги. Незважаючи на високу ціну в 1 карбованець сріблом, збірка була досить швидко розпродана.
«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.
  Захід «Єднаймо душі словом Кобзаря!» відбувся 11 березня в ЦМБ ім. М.Горького. Учні 10 класу міського ліцею (класний керівник Л.В. Климчук) дізналися про історію видань «Кобзаря», перевірили свої знання біографії та творчості Т.Шевченка в бліц-вікторині, а також прийняли участь в конкурсі «Вільна трибуна», де дуже зворушливо читали вірші великого поета.
Т.Шевченко все своє життя, весь свій могутній талант присвятив українському народові: своїм сучасникам і нам, нащадкам. Будьмо вдячні йому і за «Мені 13-й минало», і за «Садок вишневий коло хати», і за «Катерину», за «Заповіт». Читаймо Шевченкові твори, вивчаймо їх, шануймо те, що залишив нам у спадок Великий Кобзар.