Байрон - лорд і революціонер епохи

 22 січня виповнюється 235 років від дня народження англійського поета Джорджа Ноела Гордона Байрона.

З перших кроків творчого та політичного життя Байрон здавався сучасникам настільки значною фігурою, що десятки людей його найближчого оточення з англійською любов’ю до точності й педантизму записували все, що його стосувалося і що з ним відбувалося.

Сам поет свято вірив в те, що йому передалася у спадок кипуча кров його предків – Байронів і Гордонів, їхні нестримні характери.

З дитинства стосунки з матір’ю складалися драматично. Маленьким він боявся її мінливого характеру, вибухів люті, які чергувалися з нестримними пестощами й сльозами. Учнем школи почав її соромиться , студентом – просто уникав.

Після смерті двоюрідного брата з’ясувалося, що Байрон – спадкоємець замку під назвою Ньюстедське абатство. Отже, в десять років Байрон став лордом.

Він змалку знав, що не такій, як всі. Каліка від народження, він страждав від своєї кульгавості, прагнув самотності, відкидав співчуття й гостро переживав образи. Захищаючи і стверджуючи себе, вперто займався спортом, згодом став чудовим плавцем, боксером, вершником. Вступивши до університету (Кембридж, 1805), Байрон винаймає чудові кімнати, живе безтурботно, стає модником. У студентські роки з’являється потяг до ексцентричних розваг, але було в його студентські роки й інше. Поезія дедалі сильніше захоплювала, а можлива слава тішила уяву молодого честолюбця. На другий курс він повернувся автором поетичної збірочки «Години дозвілля», яка вийшла влітку 1807 року.

У березні 1809 року, досягнувши повноліття, Байрон вперше з’являється в палаті лордів. Через декілька днів після присяги в палаті лордів виходить поема «Англійські барди і шотландські оглядачі», якою автор наживає собі купу ворогів. ..

У лютому 1812 року Байрон виголосив у палаті лордів промову, в якій чітко сформулював своє політичне кредо. І буквально наступного дня вийшли друком дві перші пісні поеми «Паломництво Чайльд-Гарольда», котра одразу ж принесла йому успіх. Здається, слава прийшла до Байрона миттєво, в один день. Він так і сказав: «Одного ранку я прокинувся знаменитим».

…Літературна слава поета перейшла всі межі. Шаленим успіхом користувалася кожна з циклу поем, написаних у 1813-1816 роках, -- «Гяур», «Корсар», «Абідоська наречена», «Лара», «Облога Корінфа», «Парізіна».

У Швейцарії, на віллі Діодаті, Байрон за одну ніч написав поему «Шільйонський в’язень», також в Швейцарії поступово складається задум драматичної поеми «Манфред», якого він завершує в Італії. В Італії він пише містерії на біблійні теми — «Каїн», «Небо і земля»; цикл трагедій, сатири, задумує і створює шістнадцять пісень «Дон-Жуана». В Італії Байрон, здається, відчув свободу творчості, повну розкутість, безжально ламав свої власні канони, висміював власних героїв.

В 1819 році він вступає в «Товариство романтиків» -- таємну патріотичну організацію карбонаріїв. 1823 року Байронові запропонували стати представником комітету в Греції, він з радістю погодився. Великому мрійникові вже не вистачало слави першого поета, він прагнув реальної дії, бачив у ній найвищу естетичну красу і вже милувався собою в ролі визволителя поневоленої країни.

Але навіть висока мета – свобода Греції – не може розвіяти трагічні передчуття поета. Та попереду ще три місяці життя, повні гірких розчарувань.

19 квітня він помер в оточенні розгублених місцевих лікарів. Його поховано у церкві Хоркнелл-Торкард, неподалік Ньюстедського абатства, де покояться предки поета.

Байрон був зітканий з цілком реальних, невигаданих суперечностей. Раціоналіст і романтик, він був протестом не лише проти політичної реакції та салонного дворянського лицемірства, а й загалом проти всього буденного, звичайного, загальноприйнятого.

Відлуння байронівських тем звучало в романтичній літературі майже всіх європейських країн, поети постромантичних напрямків не уникли байронівської магії. Не уникли її цілі літератури, в тому числі й українська.

Запрошуємо до бібліотеці ознайомитись з творчістю Д.Г.Байрона.

Безсмертна слава лицарів Крут

 

Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Про це бібліотекарі розповідали різним категоріям читачів.

Шляхи Соборності України

 Патріотичний альманах «Шлях до Соборності України» відбувся для підопічних Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області.

Голос ніжності і правди

 6 січня виповнюється 125 років від дня народження Володимира Сосюри — українського письменника, поета-лірика, автора понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота», козак Армії УНР.

Народився він на станції Дебальцеве (Донецька область) у шахтарській багатодітної родині. Дитячі роки пройшли в селищі Третя Рота, на берегах річки Сіверський Донець.

З 11 років хлопець іде працювати: спершу до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкового заробітку.

Писати вірші Володимир Сосюра почав з 14 років.

Після смерті батька (1915 р.) йде працювати на шахту, потім знову повертається до школи.

Брав участь в Українській революції, спершу в армії УНР, пізніше в Червоній армії.

У 1917 році лисичанська газета “Голос рабочего” друкує вірш “Плач волн”, згодом “Чи вже пора”.

Перша збірка поета вийшла у 1921 році і мала назву «Поезії» та поема “Червона зима”. Після їх публікації він став популярним.

По закінченні громадянської війни вчився в Комуністичному університеті в Харкові (1922—23) і на робфаці при Харківському інституті народної освіти (1923—25).

У 1922p. виходить друга збірка В. Сосюри — на той час студента Харківського університету — “Червона зима”.

Протягом десятиріччя (1922—1932) поет побував у багатьох літературних організаціях, наприклад, у “Плузі”, “Гарті”, ВАПЛІТЕ та інших

У 30-х роках Сосюра багато над перекладами творів О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Блока, І. Петникова.

У 1936 році поета знову приймають до Спілки радянських письменників (у 1934 був виключений “за націоналістичні ухили”).

У 1937р. В. Сосюра починає працювати над романом у віршах “Червоногвардієць”, який закінчує 1940р.

З початком Другої світової війни письменник виїздить до Уфи. В.Сосюра працював військовим кореспондентом фронтової газети “За честь Батьківщини” бере участь у роботі українського радіокомітету, виступає як пропагандист і агітатор, виїздить на фронт. 1944р. поет повертається до Києва.

У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією.

Незважаючи на хворобу серця письменник багато працював — з’являються збірки “Лірика” (1959) і “Близька далина” (1960), “Поезія не спить” (1961), “Щастя сім’ї трудової” (1962) і “Якби помножити любов усіх людей” (1963).

В останні роки свого життя письменник написав автобіографічний роман “Третя рота”.

Останніми творами В. Сосюри є поема “За владу Рад” (1964), останніми збірками — “Осінні мелодії” і “Весни дихання” (1964) .

В 1951 він знову зазнав обвинувачення у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну», яка була написана 1944 року.

У 1963 році отримав Шевченківську премію (за збірки поезії “Ластівки на сонці” і “Щастя сім’ї трудової”).

Помер 8 січня 1965 року. Похований у місті Києві, на Байковому кладовищі у Києві.

Цікаві факти про Володимира Сосюру!

У дитинстві він захоплювався творчістю: Т.Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Пушкіна, М. Лермонтова.

Володимир Сосюра був двічі засуджений до страти. Його врятували вірші: червоноармійці заслухалися поезіями й пожаліли талановитого юнака.

Упродовж життя видав понад 80 поетичних збірок.

Зима іде -- новорічне свято веде

 

Народні свята й обряди – один з важливіших елементів духовної культури українців.

Прадавні обряди тісно пов’язані з порами року та відповідною до них працею в полі та господарстві. Це були весняні, літні, осінні, зимові, а також родинні свята. З часу прийняття християнства упродовж віків різні вірування, традиції і звичаї наших предків злилися з християнськими обрядами в одну гармонійну цілість і надійно оберігають духовний зв’язок. Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та нічого не втративши передати іншим поколінням. ця тема поєднала бібліотекарів та гостей заходу в Публічній бібліотеці на народознавчій вечірці «Зима прийшла – новорічні свята привела».

 Після відзначення Нового року в січні ще є такі свята: 13 січня - Преподобної Меланії Римлянки. Народні назви свята - Меланки, Щедрий вечір, Щедра Кутя. У давнину цей день завершував рік, а наступний за ним Василя – відкривав новий. 14 січня – День Святого Василя Великого. Василь вважається покровителем землеробства. Цей день присвячується гаданню, оскільки вважалося, що гадання на День Василя завжди збуваються.

Здавна дівчата ворожили, бібліотекарі теж підготували цікаві передбачення для гостей вечірки і кожен отримав своє. 14 січня - Старий Новий Рік. 18 січня – Надвечір’я Богоявлення. Напередодні Водохрещі святкується «Голодна кутя», або другий Святий вечір. 19 січня – Богоявлення Господнє. Хрещення Господа Бога і Спаса Нашого Ісуса. День прийняття Ісусом Хрещення на річці Йордан від Івана Хрестителя. Вважається що на Водохреща вода набирає цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні та духовні хвороби.

Даний захід був цікавим та змістовним - лунали вірші, гуморески, щедрівки, відбулися різноманітні конкурси.