З Днем вишиванки!

Влягались хрестики рядочком на канві,
У символи на вишивці єднались,
І кожна лінія в народному шитві
У дерево життя перетиналась.
З Днем вишиванки!

Вишиванка – поема життя

  Вишиванка - це розмовна назва української вишитої сорочки. Вона є важливою складовою культурної спадщини нашого народу. Всесвітній день вишиванки відзначається щороку у третій четвер травня, цього року це 21 травня. З нагоди свята ЦМБ ім. М.Горького підготувала віртуальну мистецьку галерею «Вишиванка – поема життя, закодована вічність в узорах».
  Нікому достеменно невідомо, коли саме утворилася вишиванка. Як її виникнення, так і розвиток було поступовим. Створювалися протягом століть різні техніки та візерунки, щось відходило, а щось, навпаки, робилося багатшим і красивішим. Кожен регіон України мав свої особливі орнаменти для вишивання сорочок. Кожному орнаменту надавалося особливе значення, хоча всі вони служили оберегом для володаря від усяких бід і нечистої сили.
Крізь віки мандрували традиції вишивання. Їх продовжували, розширювали та шанували. Все в цій, здавалося б, простій сорочці цінувалося. Техніка виконання, тканина, колір і візерунок - всьому надавалося особливе, і навіть сакральне, значення. Вони вишивалися для різних випадків. Були сорочки і повсякденні, і святкові, і пожнивні. По тому, як вишита сорочка, можна було говорити про походження і статус власника, а також про його матеріальне благополуччя. Українська традиційна вишивка нараховує близько 300 швів, які шиються на основі 20 технік.
Найбільшого розквіту вишивка в одязі, зокрема, на сорочках, набула в кінці ХІХ–початку ХХ століття. Після скасування кріпацтва у 1861 році почалося економічне піднесення, що відобразилося і на вбранні селян, особливо жінок.
  В  жіночій сорочці вишивкою прикрашали рукави, уставки, манжети, комір та поділку. Особливо яскравими були сорочки дівчат на виданні. Найкращу та найбільш майстерно вишиту сорочку вдягали, звісно ж, на весілля. Орнаменти та техніки оздоблення одягу були настільки унікальними, що можна було за сорочкою визначити, з якого села походить її власниця. Якість та кількість сорочок вказувала на матеріальні статки родини. У звичайної дівчини у скрині було близько 35 сорочок, а у заможної могло бути й більше 60-ти.
Багато художників увіковічили яскраві образи українок, самобутність і красу яких підкреслювали саме вишиті сорочки, такі різноманітні та неповторні. «Вишиванка – поема життя, закодована вічність в узорах» - саме так ми назвали нашу віртуальну мистецьку галерею, де представлено більш ніж 50 старовинних портретів українських красунь в унікальних вишиванках.

Поети і письменники на війні

У роки війни поети і письменники України підтримували народ своїм словом. Багато з них були серед фронтовиків, багато з них так і не повернулись. І в тилу і на фронті вони душею були з народом, їхнє слово придавало народу мужності, хоробрості, віри і надії.

День Європи

  В третю суботу травня в нашій країні відзначається День Європи. Сьогодні вона являє собою єдиний економічний простір - Євросоюз.
ЄС на слуху в Україні та по всьому світу. Відомий усім прапор із зірками, валюта євро, шенгенська зона, безвіз...
  Країни Європейського союзу є найбільш привабливими країнами для міжнародних туристів.
Центральна міська бібліотека ім. М.Горького підготувала інформаційний калейдоскоп «Подорож Європою» - для всіх, хто бажає знати про Європейський Союз більше.

Вшанування Дня пам’яті

Куточок ЄС

ЄС на книжковій полиці бібліотек Білгорода-Дністровського

“Білгород-Дністровська централізована бібліотечна система” отримала методичні матеріали від Представництва Європейського Союзу в Україні для оформлення куточка «ЄС на книжковій полиці». Такий подарунок був презентований в рамках проекту «Інформаційна підтримка бібліотекам для дітей та юнацтва в Україні», в якому взяла участь міська ЦБС. Відтепер фонди п’яти бібліотек міста поповнились яскравими, цікавими та змістовними матеріалами. Це, зокрема, євро плакат-мапа, брошури: «Європа-Гра», «Паспорт Європейського Союзу», «Тремоло та його європейська місія», «Відкрий для себе Європу», «Європа у 12 уроках», «Асоціація ЄС – Україна: що це дасть Вам», «Європейський Союз. Що це таке і що він робить», «Навчайся в Європі», «Прямуємо разом».

Завдяки отриманим матеріалам вже зовсім скоро користувачі бібліотек зможуть отримати нові знання про країни Європи, Європейський Союз, його історію та сучасність, європейські цінності, принципи та можливості, які надає ЄС українцям, його проекти та програми, інформаційні ресурси та можливості співпраці. Отже, вперед до нових знань!

День Пам`яті .

«Чорнобиль..Трагедія…Пам’ять..»

26 квітня – є днем пам’яті про найбільшу техногенну катастрофу та вшанування героїзму пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Подвиг цих людей назавжди записано до літопису людської мужності, він навічно залишиться у пам’яті українського народу. Білгород – Дністровська центральна міська бібліотека ім. М.Горького підготувала слайд – репортаж «Зона лиха» та створена книжкова виставка - спомин «Чорнобиль..Трагедія…Пам’ять..»

У цей день вшануймо ліквідаторів, за їх сміливість та відвагу! Передаємо найщиріші слова вдячності та доземний уклін за високу громадянську позицію і схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, чиї життя обірвав смертоносний атом. Їх подвиг назавжди увійшов до літопису мужності і патріотизму українського народу.

Нехай чорнобильські дзвони озвуться в наших душах жалем, милосердям та співчуттям. Будемо пам’ятати Чорнобиль, зробимо все для того, щоб на долю людства більше не випало таких жахливих катастроф.

Спогади про війну

"Хай не згасне пам'ять серця..."

   Ось виповнюється вже 75 років, як була одержана Перемога над нацизмом, за яку заплачено ціною життя мільйонів. Проходять десятиліття, але, як і раніше, її історична значимість дуже велика . У сучасному суспільстві досі намагаються осмислити ці героїчні і трагічні сторінки історії. Неоціненну роль в цьому відіграють безцінні кадри кінохроніки, що дійшли до наших днів.
Кінодокументи зберегли для нас не тільки хронологію тих великих подій, а й їх учасників, що вершили ратні і трудові подвиги в ім'я Перемоги.
  І найстрашніші, самі пронизливі кадри - це діти на війні, яка закарбувалася в їх дитячих серцях назавжди.
   На їх долю випали голод, холод, евакуація, втрата близьких. Вони бачили смерть і дуже рано подорослішали.
   Діти війни працювали нарівні з дорослими, на своїх плечах несли важкий тиловий обов'язок - допомагати фронту.
   Переглянемо документальну хроніку тієї війни. Щоб пам’ятати…

Профнавігатор для юнацтва

   Світ сьогодні динамічно розвивається, сучасні технології займають почесне місце в нашому житті, а роботизація вже не здається чимось з футуристичних фільмів. Через це затребуваність професій має схильність швидко змінюватися. Професії, які були затребуваними вчора, можуть виявитися зовсім непотрібними завтра. Білгород-Дністровська центральна міська бібліотека ім. М.Горького підготувала профнавігатор для юнацтва, який допоможе дізнатися, які сфери та спеціальності будуть у тренді наступного десятиліття, як правильно вибрати напрямок в навчанні, щоб майбутня спеціальність була не тільки улюбленою, але актуальною і добре оплачуваною.

Війна у творах письменників

1941–1945… Лише тире розділяє ці дати, а в житті — понад 20 мільйонів загиблих, яких забрала війна та страшні сліди, які вона залишила. Територією України фронт прокотився двічі і перетворив на руїни та згарища 714 міст і 28 тис. сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами…
«Коли говорять гармати, музи мовчать» - цей давній вислів в історії людства інколи не підтверджується. Так було і в роки Великої Вітчизняної. Ревли гармати, гуркотіли танки, йшла в атаку піхота, горіли міста і села, на землю прийшло тяжке лихоліття. У цей грізний час з особливою виразністю розкривається роль палкого письменницького слова, вражаючої сили набувають яскраві публіцистичні твори, звучить натхненна мужня й ніжна поезія.
  Події цієї війни знайшли свій відбиток у творчості багатьох письменників, особливо тих хто був на фронті, чиє дитинство або юність опалила війна: Олександр Довженко, Андрій Малишко, Павло Тичина, Максим Рильський, Олесь Гончар, Ліна Костенко, Григір Тютюнник, Олексій Коломієць, Платон Воронько, Остап Вишня, Максим Танк.
  Українські радянські письменники відчули себе солдатами з першого дня війни. Поети, прозаїки, драматурги пішли до військоматів, одягли шинелі, взяли зброю і поїхали на фронт. Серед них були Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Андрій Головко, Іван Ле, Кость Герасименко, Сергій Воскрекасенко, Юрій Шовкопляс, Леонід Первомайський, Петро Дорошко, Олекса Десняк, Степан Крижанівський, Любомир Дмитерко, Анатолій Шиян. Настала сувора грізна година..Смертельна небезпека нависла над головою вітчизни. Кожний з письменників мав можливість довести, як глибоко й гаряче любить він свій народ, свою рідну землю.
  В роки війни активно працювали всі основні сили української прози: Іван Ле і Юрій Яновський, Андрій Головко і Юрій Смолич, Петро Панч і Семен Скляренко, Анатолій Шиян і Леонід Смілянський, Натан Рибак, Олекса Кундзіч, Вадим Собко, Василь Кучер.
 Тема війни продовжувала лишатися однією із провідних у літературі повоєнних років, оскільки тисячі жертв, понад два роки окупації не дозволяли письменникам забувати про поразки і перемоги. Особливої актуальності ця тема набула в художньому доробку «шістдесятників», оскільки всі вони були «дітьми війни»: Гр. Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, Вал. Шевчук; у поезії – Л. Костенко, В. Симоненко, М. Вінграновський, І. Драч.

  Сьогодні тема Другої світової війни себе ще не вичерпала. Зображення війни потребує від письменника справжнього історичного дослідження та висновків. Білгород-Дністровська центральна міська бібліотека ім. М. Горького пропонує до вашої уваги українські та зарубіжні художні книги про війну з наших нещодавніх надходжень. Про фронт і підпілля, смерть і виживання, жорстокість і людяність. Про Голокост, концтабори, остарбайтерів... Про події, про які ми вже не почуємо із живих розповідей очевидців. Про різні грані війни у різних країнах. Різні події, різні погляди…

«Лунная соната» великого Бетховена

  

        К 250- летию со дня рождения Людвига ван Бетховена (1770-1827), великого немецкого композитора, пианиста и дирижера.

Когда играют Лунную сонату

   Кометы замедляют свой полёт,

    По кромке ночи розовой куда-то

 Мелодия волшебная плывёт...

В обширном репертуаре мировой музыкальной классики трудно, пожалуй, найти более известное и всеми любимое сочинение, чем Лунная соната Людвига ван Бетховена. Не надо быть музыкантом и даже большим любителем классической музыки, чтобы, услышав ее первые звуки, мгновенно узнать и с легкостью назвать и произведение, и автора. Однако сам композитор никакого названия этой сонате для фортепиано № 14 до-диез минор не давал. Спустя 5 лет после смерти Бетховена поэт и критик Людвиг Рельштаб сравнил первую часть сонаты с «лунным светом над Фирвальдштетским озером», а затем эпитет «Лунная» закрепился за всем произведением.
  Соната посвящена 18-летней Джульетте Гвиччарди, которой Бетховен в 1801 году давал уроки музыки. Композитор был влюблён в юную графиню и хотел на ней жениться. В марте 1802 года соната № 14 — с посвящением Джульетте — была опубликована в Бонне, хотя девушка оказывала явное предпочтение композитору Венцелю Галенбергу и, в итоге, вышла за него замуж.
Тоска неразделённой любви, мука потери слуха, страдания, гнев, все эмоции жизни — всё это выразил Бетховен в «Лунной» сонате.
   Соната имеет подзаголовок «в духе фантазии» (итал. quasi una fantasia), поскольку в ней нарушена традиционная последовательность частей «быстро-медленно-[быстро]-быстро». Вместо этого, соната развивается от медленной первой части к бурному финалу.
Первая часть – лирическая, она полностью сосредоточена на чувствах и мыслях композитора. Но эта лирика не светлая, а слегка подернута скорбью. Может быть, это размышления композитора о своих несбывшихся чувствах? Мы словно на мгновение погружаемся в мир мечты другого человека.
  Однако скорбная отрешенность первой части – это лишь временное состояние. Невероятно интенсивное гармоническое движение, обновление самой мелодии говорит об активной внутренней жизни. Разве может Бетховен так долго находиться в состоянии скорби и предаваться воспоминаниям? Мятежный дух должен еще дать о себе знать и выплеснуть все бушующие чувства наружу.
   Следующая часть достаточно небольшая и построена на легких интонациях, а также игре света и тени. Что скрывается за этой музыкой? Возможно, композитор хотел рассказать о тех переменах, которые произошли в его жизни благодаря знакомству с прекрасной девушкой. Без сомнений, в этот период – настоящей влюбленности, искренней и светлой, композитор был счастлив. Вот только счастье это длилось совсем недолго, ведь вторая часть сонаты воспринимается, как небольшая передышка, чтобы усилить эффект финала, ворвавшегося со всей своей бурей чувств.
Именно в финале - невероятно высокий накал эмоций. Конечно же, никаких страданий и скорби тут уже нет. Это взрыв гнева, который закрывает собой все другие эмоции и чувства. Лишь в самом конце, вся пережитая драма отодвигается вглубь невероятным усилием воли. И это уже похоже на самого Бетховена! В стремительном, страстном порыве проносятся грозные, жалобные, взволнованные интонации. В этих звуках – возвращение к жизни!
Выдающийся музыкант и искусствовед Михаил Казиник назвал Лунную сонату первым и единственным погребальным маршем любви, в котором хоронят не тело, хоронят чувства. В истории искусства этот шедевр стал одним из лучших примеров того, как из страдания может родиться прекрасное. И Музыка, как часть культуры, это ещё одно доказательство бессмертия, возрождения, отрицания смерти как таковой.
Давайте послушаем бессмертную «Лунную сонату» великого Бетховена и испытаем те потрясающие чувства, которые дарит нам эта волнующая, заставляющая к себе возвращаться, музыка.

Великдень

                 Одне з найголовніших свят в культурі українського народу.

   «Пасха», «Великдень», «Воскресіння Господнє» – усі ці найменування здавна використовуються для одного з найголовніших свят в культурі українського народу.
Неділю, що передує Великодню, в народі кличуть «Вербною». В цей день освячують вербове гілля.
Після Вербної неділі починається Страсний тиждень. Кожен день має свій певний символізм, але найважливіший відлік починається з четверга, що його в народі прийнято йменувати «чистим». Цей день асоціюється з прощанням із усім старим і зустріччю чогось нового, світлого. Люди викидають застарілий мотлох, білять хати, роблять найбільш генеральні прибирання.
   В Страсну п’ятницю рекомендується утриматися від гучної музики, лайок і взагалі розібратися з власними думками.
У суботу перед Пасхою готують кошика для освячення наїдків, наповнюють його великодніми смаколиками та прикрашають рушником.
   У четвер або суботу прийнято пекти паски. Цей процес має неодмінно супроводжуватися повною тишею і спокоєм в оселі.
   Окремого слова варті й писанки, які вважалися великоднім символом любові . Орнаменти, що їх використовують у писанкарстві, мають дуже глибоке коріння.
Зазвичай, наша бібліотека до Великодня оформлює дуже яскраві та креативні виставки- інсталяції. Але цього року, в зв’язку з карантином та роботою онлайн, запрошуємо всіх у віртуальний тур «Музей писанкового розпису».

Виставка- портрет( Е.Золя)

    «Творчість як дзеркало душі» - таку назву має виставка- портрет, присвячена 180-річчю від дня народження Еміля Золя – французького письменника, класика світової літератури і одного з найважливіших представників реалізму. Золя був також публіцистом, критиком та політичним активістом. Його романи представляють важливу епоху в історії французької літератури. Цей прозаїк стояв біля витоків жанру натуралістичного реалізму, який відстоював зображення життя таким, яким воно є насправді, з максимальною точністю і достовірністю, без безликого узагальнення.
  Свою літературну діяльність майбутній відомий письменник почав в якості журналіста в Парижі. На початку 1860-х років він закінчив свої перші книги, які вже на той час відрізнялися несподіваним натуралізмом, а іноді і жорстокістю - романи «Казки до Нінон», «Сповідь Клода», «Марсельські таємниці», «Тереза Ракен».
   Через деякий час Еміль Золя береться за роботу над своєю найважливішою та об'ємною працею - 20-томною сагою про сімейство Ругон-Маккари, де послідовно розповідає про життя однієї великої родини, зображуючи поступову еволюцію одних і тих самих персонажів на тлі важливих історичних подій. При цьому сімейство настільки велике, що різні його представники проникають практично в усі важливі верстви французького суспільства - від представників влади і буржуазії до пролетаріату і соціальних низів.
   Хоч весь цикл і складається з 20 книг, між ними немає чітко вираженої сполучної сюжетної лінії: кожен твір - закінчена і самодостатня історія. Автор детально зображує устрій суспільства того часу, політичних і соціальних інститутів, побуту, різних підприємств. Перші книги цієї серії не здобули велику популярність серед читачів або критиків. Зате вже сьомий твір «Пастка» робить письменника справжньою зіркою і вирішує всі його фінансові проблеми.
«Ругон-Маккари »писалися з 1871 по 1893 роки. Багато з романів, що ввійшли до двадцятитомного циклу, стали культовими і сприймаються як самостійні твори. Це, наприклад, знамениті «Жерміналь», «Нана», «Черево Парижа», «Людина-звір».
Двадцять книг із серії «Ругон-Маккари» - головне літературне досягнення письменника, яке забезпечило йому вічну славу і шану в історії літератури.
   Сьогодні спадщина Еміля Золя - важливий і невід'ємний етап в історії становлення французької літератури, а також вершина жанру натуралізму. Сучасні читачі у відгуках про книги Еміля Золя переважно наголошують на тому, наскільки детально і цікаво письменник передає життя суспільства середини XIX століття. І нехай при цьому в його творах практично відсутня інтрига, вони представляють собою важливу історичну цінність.

180 років з часу виходу у світ першого «Кобзаря»

                      180 років з часу виходу у світ першого «Кобзаря».

   Писати вірші Тарас Шевченко почав ще кріпаком, за його свідченням, у 1837 році і через рік, коли він вже став вільною людиною та був зарахований студентом до Петербурзької академії мистецтв, про його пристрасть до поезії стало відомо поету Євгену Гребінці.
Перше видання віршів Тараса Шевченка вийшло проти його волі. Друг поета Михайло Лазаревський згадував: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду».
В кінці 1839 року Є. Гребінка познайомив Шевченка зі своїм приятелем відставним штаб-ротмістром, полтавським поміщиком Петром Івановичем Мартосом, небайдужою до літератури людиною. За рекомендацією Гребінки він замовив у Шевченка ,молодого, але вже відомого в Петербурзі художника, свій акварельний портрет. Під час одного із сеансів, коли йому довелось позувати у квартирі художника, той відлучився на хвилинку, і Мартос побачив на підлозі якісь аркуші паперу. Він їх підняв – це виявилися рукописи з Тарасовими віршами. Мартос був вражений прочитаним.
"Знаєте автора?" — запитав, у художника, коли той повернувся. Тарас знітився: "Так, — і додав — Знаю, бо це я". Витягнув із-під ліжка коробку, у якій тримав увесь поетичний доробок. Коли Мартос простяг руку до купки паперів, Шевченко притис їх до грудей. "Прочитаю й неодмінно поверну", — запевнив його Петро Іванович.
Віддаючи вірші, Тарас Шевченко попросив: "Нікому не показуйте". Мартос побожився, що не буде. А сам подався до Євгена Гребінки — найавторитетнішого поета в українській громаді тодішнього Петербурга.Гребінка вже знав твори Шевченка – готував добірку для збірника "Ластівка". Разом вирішили впорядкувати рукопис і видати книжкою.
  Згодом Мартос згадував: "Багато праці коштувало мені умовити Шевченка. Нарешті він погодився, і я 1840 року надрукував "Кобзаря". Перше видання творів письменника вийшло 26 квітня в приватному видавництві в Санкт-Петербурзі.
Тарас Шевченко зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських. Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. І з поваги до цих народних співців поет назвав збірник своїх творів «Кобзар». І з виходу збірки й самого Шевченка почали називати Кобзарем, навіть він сам писав про себе як про «безталанного старого кобзаря». Згодом деякі з повістей Шевченко підписував – Кобзар Дармограй.До цього першого видання «Кобзаря» ввійшло вісім поезій: "Думи мої, думи мої…", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка" ("Нащо мені чорні брови…"), "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч".
  Зворот першого аркуша книжки прикрасили офортом "Кобзар із поводирем". Книгу надрукували тиражем 1 000 примірників, які мали 115 сторінок тексту, але більшість з них, після втручання цензора, були вилучені і знищені ще до початку продажу, та близько десяти, які Тарас Шевченко подарував друзям — лишились. Нині єдиний відомий примірник, що має 115 сторінок тексту, який належав Тарасу Шевченку і був вилучений у нього під час першого арешту, зберігається у Санкт-Петербурзі (Росія), а решта книжок мають 114 сторінок.
  Зі всіх прижиттєвих видань творів перший «Кобзар» мав найпривабливіший вигляд: зручний формат, чіткий шрифт і був надрукуваний на якісному цигарковому папері з офортом на початку книги. Незважаючи на високу ціну в 1 карбованець сріблом, збірка була досить швидко розпродана.
«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.
  Захід «Єднаймо душі словом Кобзаря!» відбувся 11 березня в ЦМБ ім. М.Горького. Учні 10 класу міського ліцею (класний керівник Л.В. Климчук) дізналися про історію видань «Кобзаря», перевірили свої знання біографії та творчості Т.Шевченка в бліц-вікторині, а також прийняли участь в конкурсі «Вільна трибуна», де дуже зворушливо читали вірші великого поета.
Т.Шевченко все своє життя, весь свій могутній талант присвятив українському народові: своїм сучасникам і нам, нащадкам. Будьмо вдячні йому і за «Мені 13-й минало», і за «Садок вишневий коло хати», і за «Катерину», за «Заповіт». Читаймо Шевченкові твори, вивчаймо їх, шануймо те, що залишив нам у спадок Великий Кобзар.

  "Букет письменниць"
  Джейн Остін, Леся Українка, Зінаїда Тулуб, Ірен Роздобудько, Маргарет Мітчелл, Люко Дашвар, Марко Вовчок, Оксана Іваненко, Олександра Марініна, Ліна Костенко... Жінки-письменниці відіграють надзвичайно важливу роль у житті будь-якого суспільства . Їхня творчість насичує навколишній світ свіжими фарбами, особливим світоглядом, душевними інтонаціями, новими ідеями. Ми щиро захоплюємося цілеспрямованістю, наполегливістю, оригінальністю і безстрашністю цих жінок, які сміливо говорять із суспільством через свої книги. Наша виставка запрошує всіх у світ літератури, авторами якої є жінки, і дарує вам святковий букет письменниць минулого та наших сучасниць. Напередодні свята 8 Березня бажаємо всім жінкам гарного настрою, миру в сім’ї, успіхів у кар’єрі, захоплень до душі, яскравих емоцій і вражень, щасливих усмішок, здоров’я в тілі, радості в очах, спокою в душі, любові в серці, легкості в ногах, приємних слів у вухах і красивих букетів у руках!

До 210-річчя великого піаніста

                              

Музичний геній Федеріка Шопена  

   Видатний польський композитор Фрідерик Шопен - піаніст-віртуоз, «душа фортепіано», геніальний музикант. Всього 39 років тривало його життя, але його унікальні твори живуть, чарують людські серця, звучать на концертах піаністів світової величини.
Мелодії Шопена – немов низки добірних перлинок світлої печалі. Їх ніжні, невловимі чари полонять серце вишуканою простотою і щирістю. Творчість Шопена – це величезний світ незвичайної, таємничої краси.
  «Безперечно музичний геній!» - таку назву мав вечір класичної музики, присвячений 210-річчю великого піаніста , на який ми запросили наших читачів 27 лютого. Розповідь про цікаві моменти з життя Ф. Шопена, поетичні рядки, на які надихнула поетів його геніальна творчість – все це супроводжувалось звуками чарівної шопенівської музики у виконанні концертмейстера

 Л.І. Селезньової (Шабівська музична школа).

Краєзнавча вітальня

Зустріч з поетом Г. Чабаненко

13 лютого центральна міська бібліотека

 ім. М.Горького організувала літературну зустріч для учнів п’ятих класів в зош с. Молога (класний керівник О.В.Полох). Бібліограф Марина Станцой розповіла про асоціацію «Буджак» , яка об’єднує літераторів Бессарабії, про письменницьку працю. Діти дискутували про те, які якості необхідні письменнику, чому не кожна людина здатна писати книги, складати вірші.

  М.Станцой представила дітям поета Георгія Чабаненко, розповіла про його життєвий та творчий шлях. З юних років він вагався між двома напрямками - стати слідчим чи присвятити себе літературній діяльності. Зрештою, 25 років Георгій Васильович віддав роботі слідчого, важкій, копіткій, але по - своєму творчій. А коли став пенсіонером, зрозумів, що тепер має дуже багато вільного часу, от і згадав про своє юнацьке захоплення. Діти з інтересом слухали вірші, обговорювали їх, дізнавались нову для себе інформацію на історично-краєзнавчу тематику.  

         В кінці зустрічі Георгій Чабаненко в подарунок школі підписав буклет, підготовлений

 ЦМБ ім. М. Горького.