Виставка-знайомство «Я вас зустрічаю, нащадки…»

120 років від дня народження Миколи Платоновича Бажана, українського письменника, філософа, перекладача, поета.

 

Микола Бажан народився 9 жовтня 1904 року у місті Кам’янець-Подільський, що на Хмельниччині, в сім’ї військового топографа.

У родині Бажанів було троє дітей, а Микола був найстаршим.

В інтерв'ю кореспондентові він згадував: «З дитячих літ мене оточували музика і книги. Ніколи не забуду першого дитячого потрясіння. Роки «столипінщини». Батько вийняв з-під поли томик Тараса Шевченка «Кобзар» – у той час це була заборонена література. Читав нам з матір'ю книгу вголос, а ми всі троє плакали. З раннього дитинства я любив все красиве – парки, будівлі, картини, поля, людей».

Микола дуже любив слухати, коли йому читали, особливо українські народні казки. Йому не було й чотирьох років, як він цілком самостійно навчився читати.

У 1910 році батькову військову частину перевели до Умані, і сім'я Бажанів оселилася там надовго. Саме там минули найбільш яскраві роки юнацтва Миколи.

Уманську гімназію, де він вчився, у 1918 році було перетворено в кооперативний технікум. Після його закінчення М. Бажан працював у музеї політосвіти.

З 1921 року він – студент Київського кооперативного інституту, а потім – інституту зовнішніх відносин. Жодного не закінчив – з 1923 року почав працювати у журналістиці і друкувати свої вірші.

З 1926 р. жив у Харкові, повернувся до Києва у 1929 р., щоб працювати редактором і сценаристом у кінематографії. Він брав участь у створенні низки фільмів, писав книжку про Олександра Довженка, редагував журнал «Кіно». Разом з колективом письменників працював на щойно побудованій Київській кінофабриці та викладав у кіноінституті. Ця плідна співпраця продовжувалася до 1934 року.

На початку 1935 р. Микола Бажан потрапив у поле зору НКВД. Упродовж всього 1938 р. року він очікував арешту і спав одягненим, бо хотів мати достойний вигляд, якщо за ним прийдуть вночі. У 1939 році на нього вже була заведена справа, у якій йшлося про причетність поета до націоналістичної «терористичної організації».

Микола Платонович мав опинитися серед тих, кого поглинули Соловки і Колима. Про це згодом йому розповів Микита Хрущов. Він, зокрема, заявив, що тримав у руках список українських «ворогів», у якому значилося і прізвище Бажана. Але сталася визначна подія, яка змінила життя поета. Особисто Сталін відзначив його знаковою на той час нагородою – Орденом Леніна, за переклад українською мовою однієї з величних пам'яток світової літератури – епічної поеми XII століття «Витязь у тигровій шкурі» грузинського поета Шота Руставелі. Після цього енкаведисти закрили справу на Миколу Бажана.

З 1941 по 1943 рік митець редагував фронтову газету «За Радянську Україну», яка видавалася для населення тимчасово окупованих областей, і жодного дня не припиняв своєї роботи як поет та публіцист. Його вірш «Клятва», опублікована в перші тижні війни, – «Не буде, не буде навіки Україна рабою німецьких панів» – знали всі, хто читав українською. Мобілізуюче значення цих афористичних рядків було величезне.

З 1943 по 1948 рік Бажан працював заступником Голови Ради Міністрів УРСР. З 1953 по 1959 – був головою Спілки письменників України. Під час хрущовської відлиги 2 липня 1956 року він порушив перед ЦК КПУ питання про реабілітацію репресованих письменників.

З 1958 по 1983 рік Бажан – головний і незмінний  редактор Головної редакції «Української радянської енциклопедії». Депутат – у різний час – Верховних Рад СРСР та УРСР, найактивніший учасник багатьох громадських справ та починань, у тому числі – член редколегії «Бібліотеки поета», – він за всіх цих обов'язків та «навантажень» до останнього дня продовжував невтомно й сумлінно працювати як письменник і поет.

Микола Бажан помер 23 листопада 1983 року.

Існує запис у щоденнику Олеся Гончара, зроблений ним у той день: «Щойно дізнався: не стало Бажана. Боже, яка втрата! Яка обступає самотність».

Видатного поета і перекладача поховали на Байковому кладовищі в Києві.

Творча спадщина

Перші вірші Миколи Бажана – «Рура-Марш» та «Аеро-марш», були надруковані 1923 року в газеті «Більшовик». Того ж року він познайомився та затоваришував з представниками українського футуризму – Михайлом Семенком та Ґео Шкурупієм й почав публікуватися у «Жовтневому збірнику панфутуристів» під псевдонімами Нік Бажан, Панфутурист, Н. Б.

Перша збірка поезій М. Бажана під назвою «17-й патруль», у якій відображено події в Україні 1917–1920 років, вийшла у світ у 1926 році. У наступні роки одна за одною були опубліковані книжки віршів та поем: «Різьблена тінь», «Гетто в Умані», «Будівлі», «Гофманова ніч», «Дорога», «Поезії», «П'ять поезій», «Безсмертя», «Батьки й сини», «Ямби» та інші. Вершиною його творчості у той період вважається велика історична поема «Сліпці», два розділи якої були надруковані в журналі «Життя і революція» у 1930–1931 роках. Цей твір залишився незавершеним, подальші два розділи – втрачено. Можливо, під тиском знищувальної критики, звинувачень у націоналізмі, ідеалізмі, хуторянстві та інших «несумісних із життям хворобах і гріхах» Микола Бажан не зважився їх оприлюднити і, побоюючись арешту, спалив рукопис, як це вчинив М. Хвильовий зі своїми «Вальдшнепами».

У роки війни широкої популярності набув цикл поезій Бажана «Клятва» (1941), зокрема однойменний вірш. У 1943 році М. Бажан опублікував книгу «Сталінградський зошит», а у 1944 – «Київські етюди», які були написані на основі його особистих вражень від побаченого, відчутого, пережитого і вистражданого. І сьогодні, через 8 десятиліть після зображених подій, ці вірші поета яскраво відтворюють, що тоді відбувалося: фонтани води над збуреною Волгою, напруга рукопашного бою, страшне видовище зруйнованого Києва, палаючий університет, де «книги, як птиці, на мокрій панелі розпачливо б`ють обгорілим крилом», жах пережитого в очах дітей і жінок. До історико-патріотичних творів М. Бажана тих років належить і поема «Данило Галицький» (1942). Вона, як літопис, кожним своїм гартованим двовіршем була звернута до патріотичної свідомості захисників своєї Вітчизни.

У 1950–1970-х роках М. Бажан друкує збірки поезій: «Італійські зустрічі» (1961), «Чотири розповіді про надію» (1967), «Уманські спогади» (1972), поеми «Політ крізь бурю» (1964), «Нічні роздуми старого майстра» (1976) та літературно-критичні твори: «Дружба народів – дружба літератур» (1954), «Люди, книги, дати» (1962).

У 1951 році Бажан став академіком АН УССР. Останні 25 років життя він займався в основному видавничою справою. За його ініціативою та під його керівництвом були видані «Українська радянська енциклопедія» у 17 томах (1959–1965) і 12 томах (1977–1985), 6 томів «Історії українського мистецтва» (1966–1968), двотомний «Шевченківський словник» (1978), п’ятитомна Українська Літературна Енциклопедія та інші енциклопедичні видання. Значення цієї праці для розвитку української культури і науки – величезна. На дев’ятий день після смерті поета-енциклопедиста Олесь Гончар зазначив: «На цій ниві, він виказав свою справді могутню творчу енергію, постав в очах народу як незрівнянний організатор науки. Тільки за це саме Україна буде йому вічно вдячна. А хіба це мало?».

Микола Бажан був одним з найталановитіших перекладачів свого часу. Завдяки йому українською мовою побачили світ поеми Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» (1937) та Алішера Навої «Фархад і Ширін» (1947), Давида Гурамішвілі «Давитіані» (1949), вірші О. Пушкіна, В. Маяковського, Ю. Словацького, Р. М. Рільке («Сонети до Орфея») тощо, а також оперних лібрето: «Хованщини» М. Мусоргського, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Війна і мир» С. Прокоф’єва, «Катерина Ізмайлова» Д. Шостаковича. Відомий поет і письменник Віталій Коротич таким чином висловився про поета «Життя і творчість Бажана – як брила, вмурована у незворушний мур дивного й різноманітного двадцятого століття, – без неї я не можу собі уявити цілого».