25 жовтня у Публічній бібліотеці відбувся мовознавчий турнір «Гра словами, гра в слова», якій було присвячено Дню української писемності та мови. Учасниками заходу були Моряки – прикордонники 23 загіну Морської охорони Держприкордонслужби України.

Президент України Володимир Зеленський 28 липня 2023 року підписав Указ №455/2023, відповідно до якого дата святкування Дня української писемності та мови була перенесена з 9 листопада на 27 жовтня. День української писемності та мови – свято на честь Нестора Літописця. Відомий український педагог Василь Сухомлинський писав: «Мова – це віконця, через які людина бачить світ. Багата мова – багатий духовний світ, розвинуте почуття краси слова – велика моральна культура. Убогість слова – це убогість думки, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості».

Мова – це великий дар. І в кожного народу вона своя. Мова — це доля народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її. Тому що наш народ створював мову віками, багато боровся і бореться за її існування і процвітання. І ми, як свідомі громадяни нашої країни, повинні не тільки зберегти набуте, а й примножувати її багатства для прийдешніх поколінь.

Військослужбовці взяли участь у захопливому командному турнірі про українську мову. Присутні ще краще вдосконалили свої знання й показали добрі результати - обидві команди, "Мовознавці" та "Лінгвісти", набрали однакову кількість балів. Як прокоментували захід самі учасники: «Було неочікувано цікаво!»

 

Літературно- музична  вітальня «Пісня – душа народу».

Справжнє свято музики та гармонії відбулося для підопічних територіального центру, яке  провела заступник директора Публічної бібліотеки Ірина Возна.

Із концертом під назвою "Свято української пісні" для присутніх виступили учні КЗ «Шабівська музична  школа» (директор Молорова Л.В., викладач по класу «гітари» – Світлана Шутова),  а саме – маленька солісточка Молчанова Вероніка (6 рочків) та зразковий ансамбль гітаристів  "Торнадо" у складі: Таркан Лілія, Балагура Олексій,  Шамрай Аріна, Русанов Дмитро .Вихованці талановитого педагога, старшого викладача вищої категорії, заслуженого діяча естрадного мистецтва України  Світлани Миколаївни Шутової виконали для присутніх такі музичні твори: "Ніч яка місячна", Старі фотографії", "Червона рута", "Смереко", " Ой у лузі червона калина" та інші. Світлана Миколаївна розповила присутнім про діяльність зразкового ансамблю гітаристів «Торнадо», який було створено нею  22 роки тому.

Ведуча свята, пані Возна І. говорила про те, що: «українська пісня, це  душа народу, це безмежне поле, засіяне зерном історії і заквітчане людськими надіями, це любов до Вітчизни і ненависть до її ворогів. Вона пахне весняними дощами, синіми льонами, запашними чорнобривцями, материнськими теплими долонями. Українська пісня живе з давніх часів, живе, переживаючи цілі покоління. Добрі люди кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік».

Свято відбулося в  теплій обстановці. Присутні підопічні центру з задоволенням прослухали українські твори у виконані юних гітаристів, підспівуючи свої улюблені пісні. 

 

Виставка-знайомство «Я вас зустрічаю, нащадки…»

120 років від дня народження Миколи Платоновича Бажана, українського письменника, філософа, перекладача, поета.

 

Микола Бажан народився 9 жовтня 1904 року у місті Кам’янець-Подільський, що на Хмельниччині, в сім’ї військового топографа.

У родині Бажанів було троє дітей, а Микола був найстаршим.

В інтерв'ю кореспондентові він згадував: «З дитячих літ мене оточували музика і книги. Ніколи не забуду першого дитячого потрясіння. Роки «столипінщини». Батько вийняв з-під поли томик Тараса Шевченка «Кобзар» – у той час це була заборонена література. Читав нам з матір'ю книгу вголос, а ми всі троє плакали. З раннього дитинства я любив все красиве – парки, будівлі, картини, поля, людей».

Микола дуже любив слухати, коли йому читали, особливо українські народні казки. Йому не було й чотирьох років, як він цілком самостійно навчився читати.

У 1910 році батькову військову частину перевели до Умані, і сім'я Бажанів оселилася там надовго. Саме там минули найбільш яскраві роки юнацтва Миколи.

Уманську гімназію, де він вчився, у 1918 році було перетворено в кооперативний технікум. Після його закінчення М. Бажан працював у музеї політосвіти.

З 1921 року він – студент Київського кооперативного інституту, а потім – інституту зовнішніх відносин. Жодного не закінчив – з 1923 року почав працювати у журналістиці і друкувати свої вірші.

З 1926 р. жив у Харкові, повернувся до Києва у 1929 р., щоб працювати редактором і сценаристом у кінематографії. Він брав участь у створенні низки фільмів, писав книжку про Олександра Довженка, редагував журнал «Кіно». Разом з колективом письменників працював на щойно побудованій Київській кінофабриці та викладав у кіноінституті. Ця плідна співпраця продовжувалася до 1934 року.

На початку 1935 р. Микола Бажан потрапив у поле зору НКВД. Упродовж всього 1938 р. року він очікував арешту і спав одягненим, бо хотів мати достойний вигляд, якщо за ним прийдуть вночі. У 1939 році на нього вже була заведена справа, у якій йшлося про причетність поета до націоналістичної «терористичної організації».

Микола Платонович мав опинитися серед тих, кого поглинули Соловки і Колима. Про це згодом йому розповів Микита Хрущов. Він, зокрема, заявив, що тримав у руках список українських «ворогів», у якому значилося і прізвище Бажана. Але сталася визначна подія, яка змінила життя поета. Особисто Сталін відзначив його знаковою на той час нагородою – Орденом Леніна, за переклад українською мовою однієї з величних пам'яток світової літератури – епічної поеми XII століття «Витязь у тигровій шкурі» грузинського поета Шота Руставелі. Після цього енкаведисти закрили справу на Миколу Бажана.

З 1941 по 1943 рік митець редагував фронтову газету «За Радянську Україну», яка видавалася для населення тимчасово окупованих областей, і жодного дня не припиняв своєї роботи як поет та публіцист. Його вірш «Клятва», опублікована в перші тижні війни, – «Не буде, не буде навіки Україна рабою німецьких панів» – знали всі, хто читав українською. Мобілізуюче значення цих афористичних рядків було величезне.

З 1943 по 1948 рік Бажан працював заступником Голови Ради Міністрів УРСР. З 1953 по 1959 – був головою Спілки письменників України. Під час хрущовської відлиги 2 липня 1956 року він порушив перед ЦК КПУ питання про реабілітацію репресованих письменників.

З 1958 по 1983 рік Бажан – головний і незмінний  редактор Головної редакції «Української радянської енциклопедії». Депутат – у різний час – Верховних Рад СРСР та УРСР, найактивніший учасник багатьох громадських справ та починань, у тому числі – член редколегії «Бібліотеки поета», – він за всіх цих обов'язків та «навантажень» до останнього дня продовжував невтомно й сумлінно працювати як письменник і поет.

Микола Бажан помер 23 листопада 1983 року.

Існує запис у щоденнику Олеся Гончара, зроблений ним у той день: «Щойно дізнався: не стало Бажана. Боже, яка втрата! Яка обступає самотність».

Видатного поета і перекладача поховали на Байковому кладовищі в Києві.

Творча спадщина

Перші вірші Миколи Бажана – «Рура-Марш» та «Аеро-марш», були надруковані 1923 року в газеті «Більшовик». Того ж року він познайомився та затоваришував з представниками українського футуризму – Михайлом Семенком та Ґео Шкурупієм й почав публікуватися у «Жовтневому збірнику панфутуристів» під псевдонімами Нік Бажан, Панфутурист, Н. Б.

Перша збірка поезій М. Бажана під назвою «17-й патруль», у якій відображено події в Україні 1917–1920 років, вийшла у світ у 1926 році. У наступні роки одна за одною були опубліковані книжки віршів та поем: «Різьблена тінь», «Гетто в Умані», «Будівлі», «Гофманова ніч», «Дорога», «Поезії», «П'ять поезій», «Безсмертя», «Батьки й сини», «Ямби» та інші. Вершиною його творчості у той період вважається велика історична поема «Сліпці», два розділи якої були надруковані в журналі «Життя і революція» у 1930–1931 роках. Цей твір залишився незавершеним, подальші два розділи – втрачено. Можливо, під тиском знищувальної критики, звинувачень у націоналізмі, ідеалізмі, хуторянстві та інших «несумісних із життям хворобах і гріхах» Микола Бажан не зважився їх оприлюднити і, побоюючись арешту, спалив рукопис, як це вчинив М. Хвильовий зі своїми «Вальдшнепами».

У роки війни широкої популярності набув цикл поезій Бажана «Клятва» (1941), зокрема однойменний вірш. У 1943 році М. Бажан опублікував книгу «Сталінградський зошит», а у 1944 – «Київські етюди», які були написані на основі його особистих вражень від побаченого, відчутого, пережитого і вистражданого. І сьогодні, через 8 десятиліть після зображених подій, ці вірші поета яскраво відтворюють, що тоді відбувалося: фонтани води над збуреною Волгою, напруга рукопашного бою, страшне видовище зруйнованого Києва, палаючий університет, де «книги, як птиці, на мокрій панелі розпачливо б`ють обгорілим крилом», жах пережитого в очах дітей і жінок. До історико-патріотичних творів М. Бажана тих років належить і поема «Данило Галицький» (1942). Вона, як літопис, кожним своїм гартованим двовіршем була звернута до патріотичної свідомості захисників своєї Вітчизни.

У 1950–1970-х роках М. Бажан друкує збірки поезій: «Італійські зустрічі» (1961), «Чотири розповіді про надію» (1967), «Уманські спогади» (1972), поеми «Політ крізь бурю» (1964), «Нічні роздуми старого майстра» (1976) та літературно-критичні твори: «Дружба народів – дружба літератур» (1954), «Люди, книги, дати» (1962).

У 1951 році Бажан став академіком АН УССР. Останні 25 років життя він займався в основному видавничою справою. За його ініціативою та під його керівництвом були видані «Українська радянська енциклопедія» у 17 томах (1959–1965) і 12 томах (1977–1985), 6 томів «Історії українського мистецтва» (1966–1968), двотомний «Шевченківський словник» (1978), п’ятитомна Українська Літературна Енциклопедія та інші енциклопедичні видання. Значення цієї праці для розвитку української культури і науки – величезна. На дев’ятий день після смерті поета-енциклопедиста Олесь Гончар зазначив: «На цій ниві, він виказав свою справді могутню творчу енергію, постав в очах народу як незрівнянний організатор науки. Тільки за це саме Україна буде йому вічно вдячна. А хіба це мало?».

Микола Бажан був одним з найталановитіших перекладачів свого часу. Завдяки йому українською мовою побачили світ поеми Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» (1937) та Алішера Навої «Фархад і Ширін» (1947), Давида Гурамішвілі «Давитіані» (1949), вірші О. Пушкіна, В. Маяковського, Ю. Словацького, Р. М. Рільке («Сонети до Орфея») тощо, а також оперних лібрето: «Хованщини» М. Мусоргського, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Війна і мир» С. Прокоф’єва, «Катерина Ізмайлова» Д. Шостаковича. Відомий поет і письменник Віталій Коротич таким чином висловився про поета «Життя і творчість Бажана – як брила, вмурована у незворушний мур дивного й різноманітного двадцятого століття, – без неї я не можу собі уявити цілого».

         Година здоров’я з фахівцем «Найбільша цінність – це здоров’я» «Інсульт та онкологія – діагностіка лікування».

 

Здоров’я – це найбільший скарб людини. Матеріальні цінності, які щодня засліплюють нам очі, затьмарюють також і розум, і така важлива річ, як здоров’я, стає другорядною. Проте є чимало людей, зокрема й молодих, які самі шкодять своєму здоров’ю, уживаючи алкоголь, наркотики та палячи тютюн. Хоча про важливість берегти здоров’я наш народ говорить у прислів’ях і приказках з давніх давен. Про здоров’я і здоровий спосіб життя у народі є чимало прислів’їв і приказок: „ Найбільше багатство- здоров’я”; „У здоровому тілі- здоровий дух”; „Хто про здоров’я дбає, тому і Бог помагає”.  Інколи буває так, що люди, тільки захворівши, розуміють, що позбавлені чогось надзвичайно важливого в житті. Берегти здоров’я треба з дитинства, а хвороби легше попередити, ніж лікувати. Здоровий спосіб життя має бути завданням кожного з нас, якщо ми сподіваємось на щасливе майбутнє.  

Бібліотекари Публічної бібліотеки 09 жовтня провели годину здоров’я  «Найбільша цінність – це здоров’я» для підопічних Білгород-Дністровського територіального центру  соціального обслуговування. Захід проходив в рамках місячника ментального здоров’я «Ти як?».

 Ірина Возна, заступник директора Публічної бібліотеки  розповіла про те, що здоров’я та здоровий спосіб життя – це запорука не тільки щасливого майбутнього, а й багатьох інших речей: успіху, стабільності та життєвого спокою. Також презентувала книгу  «Їжа для мозку. Наука розумного харчування» Лізи Москоні, яка є настільною книгою для кожної людини, яка турбується про стан свого здоров’я.

На захід працівники бібліотеки запросили фахівчиню Білгород-Дністровського РВП ДУ «Одеського ОЦКПХ МОЗ України» Нелю Бідюк.  Пані Неля  розповіла присутнім  про такі хвороби, як онко захворювання, інсульти, інфаркти,  про стреси,  причини їх виникнення та методи профілактики.

 

Краса барв і візерунків в Білгород-Дністровській Публічній бібліотеці

В КУ «Публічна бібліотека Білгород-Дністровської міської територіальної громади» працюють освічені, талановиті особистості. В рамках дії проєкту «Коворкінг» бібліотекарі продовжують знайомити з захоплюючими творчими людьми відвідувачів бібліотеки.

Бібліотекар Галина Тітова працює у відділі комплектування та каталогізування фондів. У вільний від роботи час займається вишиванням. В читальній залі Публічної бібліотеки представлена виставка її творчих виробів «Краса барв і візерунків». Серед робіт декоративні серветки, картини. Скромна трудівниця, щира у відносинах з колегами та талановита жінка, пані Галина володіє багатьма техніками вишивки – гладь, мережки, хрестик, ділиться порадами з колегами та читачами.

«Вишивка - це не лише традиційне заняття для бабусь, це пошуки гармонії в кольорах і формах, які вимагають уваги до деталей і терпіння. Вишивання заспокоює думки. Кожна вишита робота справжнє задоволення», - підкреслила пані Галина.

 

Найкращий подарунок – книга

Книги допомагають

          душам подорожувати,

          сидячи на місці.

                Бернард Вебер

Книга була, є і завжди буде найкращим подарунком бібліотеці. За кожною обкладинкою живе цілий світ, кожна сторінка – знайомства, зустрічі, переживання. Подарована бібліотеці книга – це радість більша, ніж одній людині, адже вона може стати улюбленою для багатьох шанувальників паперових видань. Бо книги в бібліотеці – це книги-мандрівниці, які мандрують від одного читача до іншого… Мабуть, саме ці думки спонукають тих, кого прочитана книга надихає на бажання подарувати її бібліотеці.

В умовах воєнного стану бібліотека  продовжує отримувати в подарунок книги.Безмежно вдячні  Сиротенко Аллі, студентки Національного університету «Києво-Могилянська академія», читачки Публічної бібліотеки за подаровані бібліотеці книги. Серед них: Брандіс К. «Фристайлерка» - роман про мрії, помилки, яких не слід боятися, кохання та довіру, а головне – про ідеали, які мають йти від власного серця та розуму, а не бути насадженими кимось; Гемінгвей Е. «Свято, яке завжди з тобою» - легендарна книжка, що відтворює яскравий образ післявоєнного Парижа 20-х років ХХ століття; Ремарк Еріх Марія «Іскра життя» - розповідь у романі ведеться про концтабір Меллерн, якій вважається дуже гуманним: тут немає газових камер. Але щоденно смерть від голоду, знущань, хвороб забирає сотні тих, у кого замість імен — лише номер. Відчайдушне передчуття скорого звільнення об’єднує змучених мешканців Малого табору. Вижити повинен хоч хтось. Аби не забути. Аби розповісти правду. Аби знайти сили розпочати все наново, пам’ятаючи про ті іскри життя, які згасли назавжди...

Щиро дякуємо пані Аллі за щедрість і увагу до бібліотеки! Бібліотекари переконані, що подаровані видання стануть важливою частиною нашого фонду та будуть корисними для читачів бібліотеки. Наша бібліотека завжди відкрита для нових подарунків!