З перших кроків творчого та політичного життя Байрон здавався сучасникам настільки значною фігурою, що десятки людей його найближчого оточення з англійською любов’ю до точності й педантизму записували все, що його стосувалося і що з ним відбувалося.
Сам поет свято вірив в те, що йому передалася у спадок кипуча кров його предків – Байронів і Гордонів, їхні нестримні характери. З дитинства стосунки з матір’ю складалися драматично. Маленьким він боявся її мінливого характеру, вибухів люті, які чергувалися з нестримними пестощами й сльозами. Учнем школи почав її соромиться , студентом – просто уникав.
Після смерті двоюрідного брата з’ясувалося, що Байрон – спадкоємець замку під назвою Ньюстедське абатство. Отже, в десять років Байрон став лордом.
Він змалку знав, що не такій, як всі. Каліка від народження, він страждав від своєї кульгавості, прагнув самотності, відкидав співчуття й гостро переживав образи. Захищаючи і стверджуючи себе, вперто займався спортом, згодом став чудовим плавцем, боксером, вершником. Вступивши до університету (Кембридж, 1805), Байрон винаймає чудові кімнати, живе безтурботно, стає модником. У студентські роки з’являється потяг до ексцентричних розваг, але було в його студентські роки й інше. Поезія дедалі сильніше захоплювала, а можлива слава тішила уяву молодого честолюбця. На другий курс він повернувся автором поетичної збірочки «Години дозвілля», яка вийшла влітку 1807 року.
У березні 1809 року, досягнувши повноліття, Байрон вперше з’являється в палаті лордів. Через декілька днів після присяги в палаті лордів виходить поема «Англійські барди і шотландські оглядачі», якою автор наживає собі купу ворогів. ..
У лютому 1812 року Байрон виголосив у палаті лордів промову, в якій чітко сформулював своє політичне кредо. І буквально наступного дня вийшли друком дві перші пісні поеми «Паломництво Чайльд-Гарольда», котра одразу ж принесла йому успіх. Здається, слава прийшла до Байрона миттєво, в один день. Він так і сказав: «Одного ранку я прокинувся знаменитим».
…Літературна слава поета перейшла всі межі. Шаленим успіхом користувалася кожна з циклу поем, написаних у 1813-1816 роках, -- «Гяур», «Корсар», «Абідоська наречена», «Лара», «Облога Корінфа», «Парізіна».
У Швейцарії, на віллі Діодаті, Байрон за одну ніч написав поему «Шільйонський в’язень», також в Швейцарії поступово складається задум драматичної поеми «Манфред», якого він завершує в Італії. В Італії він пише містерії на біблійні теми — «Каїн», «Небо і земля»; цикл трагедій, сатири, задумує і створює шістнадцять пісень «Дон-Жуана». В Італії Байрон, здається, відчув свободу творчості, повну розкутість, безжально ламав свої власні канони, висміював власних героїв.
В 1819 році він вступає в «Товариство романтиків» -- таємну патріотичну організацію карбонаріїв. 1823 року Байронові запропонували стати представником комітету в Греції, він з радістю погодився. Великому мрійникові вже не вистачало слави першого поета, він прагнув реальної дії, бачив у ній найвищу естетичну красу і вже милувався собою в ролі визволителя поневоленої країни.
Але навіть висока мета – свобода Греції – не може розвіяти трагічні передчуття поета. Та попереду ще три місяці життя, повні гірких розчарувань.
19 квітня він помер в оточенні розгублених місцевих лікарів. Його поховано у церкві Хоркнелл-Торкард, неподалік Ньюстедського абатства, де покояться предки поета.
Байрон був зітканий з цілком реальних, невигаданих суперечностей. Раціоналіст і романтик, він був протестом не лише проти політичної реакції та салонного дворянського лицемірства, а й загалом проти всього буденного, звичайного, загальноприйнятого.
Відлуння байронівських тем звучало в романтичній літературі майже всіх європейських країн, поети постромантичних напрямків не уникли байронівської магії. Не уникли її цілі літератури, в тому числі й українська.
