Літературно-біографічна виставка

«Світова велич Чарльза Діккенса»

присвячена 210-річчю з дня народження найзнаменитішого письменника 19 ст., класика світової літератури.

Народився Чарльз Діккенс у Портсмуті (Англія) 7 лютого 1812 року. Його батько був військовим, і в 1817 році його переводять до Лондона, куди він і переїжджає зі своєю сім’єю. У 1824 році його батька була посаджено у боргову в’язницю, і вся сім’я Діккенсів була змушена працювати, щоб допомогти батькові вибратися з в'язниці. Чарльз влаштувався на фабрику з виготовлення гуталіну й працював там аж до 1828 року.

У 1830 Чарльз Діккенс починає працювати репортером. Тоді він і зрозумів, що література є для нього найголовнішим у житті. Його оповідання друкувалися в журналах й газетах як Лондона, так і за його межами. Але справжня слава до нього прийшла у 1838 році, після публікації роману «Пригоди Олівера Твіста» — історія про сироту, який жив в нетрях Лондона. На своєму шляху хлопчик зустрічає ницість і благородство, людей злочинних і добропорядних. Жорстока доля відступає перед його щирим прагненням до чесного життя.

У 1843 році Діккенс відвідує Америку, де зустрічається з тогочасним президентом США, читає ряд лекцій по літературі та авторському праву. Під враженням від подорожі до Сполучених Штатів він пише роман «Мартін Чезлвит».

У 1849 році Діккенс пише роман «Девід Коперфільд», у якому він висловлює свій протест проти капіталістичної Англії. Усі критики говорять, що це його найкращий роман.

Після цього Діккенс багато переїздить з місця на місце, але невтомно продовжує писати. У своїх пізніх роботах він все частіше висміював та протестував проти капіталізму з його ідеєю промислового прогресу. Не дивлячись на те, що творчість Діккенса відносять до вершин реалізму, в його романах багато сентиментальних і навіть казкових речей.

Письменник був двічі одружений і мав десятьох дітей. 9 червня 1870 року у віці 58 років Діккенс, виснажений колосальною роботою, безладним життям і безліччю неприємностей, помер від інсульту в своєму будинку в селі Гаєм.

Найпопулярніші твори письменника: «Посмертні записки Піквікського клубу», «Пригоди Олівера Твіста», «Пригоди Ніколаса Ніклбі», «Різдвяна пісня в прозі, або різдвяне оповідання з привидами», «Девід Коперфільд», «Холодний дім», «Важкі часи», «Крихітка Дорріт», «Великі сподівання», «Наш спільний друг» та багато інших.

 2 лютого 1812 народився Євген Гребінка - письменник, перекладач, педагог, громадський діяч.             Увійшов в історію літератури як найвидатніший український байкар І половини ХІХ століття.

Євген Павлович Гребінка народився на хуторі Убіжище Пирятинського повіту. Початкову освіту хлопець здобував вдома. З 1825 навчався у Ніжинській гімназії вищих наук, де й почав писати вірші.

1834 року Гребінка переїхав до Петербурга. Викладав там російську словесність у військових училищах. Писав батькам: "Тіло моє було в столиці, а душа далеко − в рідному степу, під солом'яною покрівлею маленького будиночка". Місцем дії його байок є Україна, вона вгадується не лише за пейзажем, але й за колоритом характерів.

У червні 1835 року художник Іван Сошенко познайомив Гребінку з Тарасом Шевченком. Євген Павлович підтримував Шевченка матеріально, допомагав із самоосвітою, долучився до викупу поета з кріпацтва.

Гребінка збирав твори українською мовою й випускав їх у додатках до журналу "Отечественные записки". Однак у 1839-му видавець Андрій Краєвський відмовився публікувати додатки українською. Згодом із зібраних матеріалів Гребінка уклав альманах "Ластівка". Українською мовою усі твори Євгена Гребінки вперше опублікували 1878 року.

Саме перу Гребінки належить відомий романс "Очи чёрные", який поет присвятив своїй коханій – Марії Василівні Ростенберг:

"Очи черные, очи страстные,

Очи жгучие и прекрасные!

Как люблю я вас!

Как боюсь я вас!"

Половину зі своїх 36 років життя Євген Гребінка займався літературною діяльністю, надрукувавши понад 50 повістей, романів та оповідань.

Помер літератор від туберкульозу 15 грудня 1848 року у Санкт-Петербурзі. Його прах перевезли і поховали на батьківщині.

 Голокост – переслідування та масове винищення нацистами євреїв під час Другої світової війни. Вважається одним із різновидів геноциду, адже людей знищували лише за етнічну приналежність. Жертвами голокосту стали близько 6 мільйонів євреїв.

1 листопада 2005 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію «Пам'ять про Голокост», в якій зазначено, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. В цей день в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.

На виставці-нагадуванні «Голокост – шрам на серці людства» було представлено історичну літературу, документи, спогади очевидців, художні твори, а також статті з періодичних видань про події голокосту.

Наш обов’язок — пам’ятати й шанувати пам’ять про всіх невинно розстріляних, страчених у газових камерах, виснажених голодом і примусовою працею, робити все, щоб ця страшна трагедія ніколи не повторилась.

 Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

“На порох стерти, перебити!” —

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішаться кати:

Коли стають до зброї діти,

Народ цей — не перемогти!

Ці рядки український поет Микола Луків присвятив подвигу української молоді – студентам і гімназистам, – які 29 січня 1918 року прийняли нерівний бій з більшовиками біля станції Крути та поклали на вівтар свободи найдорожче – власні життя.

Бій під Крутами – одна з тих сторінок історії, що привертають увагу суспільства, та в яких завжди переплітається правда із вимислом, міфами та спробами політичних спекуляцій.

Героїчному подвигу юнаків, що полягли за незалежність молодої батьківщини, були присвячені виставка-спогад «Тут юнь прекрасна і свята встелила землю в мить єдину» та історична відеомандрівка «Понад Крутами – вічність у сурми сурмить», проведена для учнів 101-ої групи Академічного ліцею м. Білгорода-Дністровського.

За різними джерелами, українська сторона втратила вбитими від 300 до 400 чоловік, але змогла затримати більшовицьку армію, вигравши для УНР трохи часу. Ця затримка дала змогу Центральній Раді заключити Берестейський мир 9 лютого 1918 року, де Українська Народна Республіка була визнана незалежною та рівноправною державою.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму й жертовності в боротьбі за незалежну Україну, символом мужності та беззастережної любові до власної Батьківщини.

     Упродовж століть наш народ та землі України були розрізнені, належали до інших держав: Російської імперії, Австро-Угорської імперії, Польщі. Тож споконвічною мрією українців було об’єднання всіх частин України в єдину землю однієї держави.

       Сто три роки тому, 22 січня 1919 року, на Софійській площі у Києві до єдиної держави урочисто об'єдналися Західноукраїнська народна та Українська народна республіки. Обидві вони з'явилися після розвалу Австро-Угорської та Російської імперій під час Першої світової війни.

        «Соборність держави – єднання народу» - саме так називається наша година державності, яку було проведено 20 січня для під облікових осіб Центру пробації. Бібліотекарі розповіли про перебіг подій об'єднавчого процесу, якими були передумови об'єднання, як урочисто було проголошено Акт злуки, чого вдалося досягти УНР та ЗУНР, та чим усе закінчилося.

        Незважаючи на те, що повноцінного об'єднання досягти не вдалося через зовнішньополітичні фактори та внутрішні суперечності між керівництвом обох республік, об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу, стала однією з основ формування сучасної національної ідентичності українців. Свято Соборності нагадує нам, що Україна не розділена, що немає окремої Східної і Західної України, а що у нас єдина держава і ми – єдиний народ!

    Тож прийміть найкращі привітання з нагоди свята українського народу – Дня Соборності України!

Літературне знайомство «Життя в комедії» .

                                          Мене захоплює в ньому не тільки

досконалість художніх прийомів,

але й натура художника, сповнена

принадності, і висока внутрішня культура.

Й. В. Гете

Літературне знайомство «Життя в комедії» присвячене 400-річчю від дня народження Жана Батіста Мольєра (1622-1673) - французького письменника, драматурга і актора, одного із засновників «Блискучого Театру» відбувається в Публічній бібліотеці.

Ім'я Мольєра відоме, мабуть, кожному і, безперечно, усьому світу. Про нього говорили, писали, починаючи із XVII століття, не згасає інтерес до його генія і донині.

Жан-Батист Поклен (справжнє прізвище) народився 15 січня 1622 року в багатій родині декоратора при дворі короля. Батько був буржуа, тому дав сину гарну освіту та виховання, щоб той продовжив його справу.

Поклен закінчив коледж і здав іспит на звання ліценціата прав. Правда, в 20 років він зрозумів, що не хоче продовжувати роботу батька, а хоче стати театралом.

У 21 рік він поїхав з сім’ї і відкрив свій театр, названий Блискучим. Правда, проіснував театр всього 2 роки і розорив свого власника. Так як він не міг заплатити за боргами, деякий час сидів у в’язниці.

Батько дізнався про це, і заборонив використовувати Жану-Батісту своє прізвище, щоб не ганьбити його. У відповідь на це, Поклен став Мольєром.

Продовживши захоплюватися театром, вже Мольєр організував трупу і гастролював з нею по містах. Так як репертуар створеної трупи був мізерний, Мольєру довелося самому писати сценарії для постановок. Спочатку це були п’єси з одного акта: Вітрогон, Літаючий доктор і інші, не дійшли до сучасників.

Мольєра почали впізнавати, а незабаром він випадково зустрів свого давнього шкільного друга-принца, який порекомендував того самому королю. Так Мольєр став грати в придворному театрі Лувру.

На 1664—1670 роки припадає період найвищого розквіту творчості великого драматурга. Саме в цей час він створює кращі свої комедії: "Тартюф", "Дон Жуан", "Скупий"," Мізантроп", "Міщанин — шляхтич". Всі його п’єси покликані висміювати злісні пороки людей та їх оточення.

За свій норовливий характер і не страх показати життя таким, яким воно є, п’єси Мольєра неодноразово заборонялися, а театр закривався. Незважаючи на це, Мольєр залишався вірним собі і вишукано писав п’єси, підкреслюючи недоліки людей.

17 лютого 1673 року він грав головну роль у п’єсі «Уявний хворий», але не догравши про її кінця, помер.

Літературна спадщина Мольєра налічує понад тридцять комедій. Мольєр виробив власні творчі принципи. Він широко застосовував усі види комізму: перебільшення, фарс, комізм ситуацій, звичаїв і характерів. Але ці комічні епізоди набували цілком серйозного звучання, викривали явища, які принижували людську гідність. Творчість Мольєра мала значний вплив і на подальший розвиток театру, і на розвиток драматургії.

 

Зимові свята — це маленьке диво, якого з нетерпінням чекають дорослі і діти.

«Зима іде – свята за собою веде» - кажуть в народі. І справді,  взимку вони самі чарівні і довгоочікувані!День Святого Миколая, Новий рік, Різдво, Щедрий вечір та ще багато інших – веселих, колоритних, цікавих своєю самобутністю. У них найвиразніше представлені характер і духовний світ українського народу. Про народні звичаї та традиції в зимові свята  розповідає наша  яскрава книжкова  виставка  «Зимонька завзята принесла нам  свята!», а  10 січня  на святкову феєрію  до нас завітали  колядники  з Пласту «Українські скаути»  станиці Білгород  (керівники  - Лєхан Сергій Антонович та Людмила Іванівна).  Діти гарно співали вітальні пісні-колядки  та дуже  добре відповідали на питання вікторини «Зимова круговерть», отримавши солодкі подарунки.

Колектив Публічної бібліотеки  щиро бажає всім щастя, здоров’я та достатку на майбутній рік.   Нехай у вашому житті завжди буде місце чудесам, щоб всі мрії обов’язково збулися, життя текло розмірено і спокійно, а хвилювання в новому році було пов’язане тільки з очікуванням чергового свята.